Дактилоскопія – це галузь криміналістики, яка вивчає механізм утворення слідів, будову папілярних узорів шкірного покриву людини, їх особливості з метою використання інформації дактилоскопічного походження. Сліди рук – найпоширеніші сліди, що залишаються на місці події та є незаперечним доказом того, що певна особа знаходилася на цьому місці й торкалась до певних об’єктів. Основне значення слідів рук полягає у тому, що вони широко використовуються для криміналістичної ідентифікації. Властивості папілярних узорів – індивідуальність, сталість та відновлюваність – роблять їх найбільш цінними об’єктами криміналістичної ідентифікації. Індивідуальність папілярних узорів визначається винятковістю їх утворення, що формуються під час внутрішньоутробного розвитку плоду та полягає в тому, що у кожної людини свої малюнки папілярних ліній, а їх будова має таку сукупність ознак, що дає змогу відрізнити один візерунок від іншого. Стійкість папілярних візерунків виявляється в тому, що протягом усього життя людини їх будова не змінюється. На нігтьових фалангах вони виникають на третьому-четвертому місяці розвитку плода людини, а остаточне їх формування відбувається на шостому місяці. Розвиток організму людини пов’язаний зі збільшенням ширини, висоти та довжини папілярних ліній, але малюнок, його окремі деталі, кількість папілярних ліній залишаються незмінними. Відновлюваність папілярних візерунків характеризується повним їх відтворенням у разі умисного чи необережного пошкодження верхнього шару шкіри. В історії криміналістики відомі випадки, коли злочинці з метою уникнути відповідальності за вчинені правопорушення та унеможливити їх ідентифікацію, для прикладу ватажку банди Джеку Клутасу зняли шкіру на нігтьових фалангах або витравлювали їх кислотою, як це зробили Джону Дилінджеру. Однак на шкірі, що утворилася на місці ран, з’явилися колишні папілярні лінії. Цікавим випадком є історія про вбивцю та грабіжника Геса Вінклера, який у жовтні 1934 р. був знайдений у Чикаго, адже його відбитки відрізнялися від тих, що збереглися в картотеці. У картці відбиток середнього пальця лівої руки мав дві дельти, тепер же на місці однієї з них був шрам. Проте, хірургами і дерматологами було доведено, що метод, використаний Г. Вінклером, дає лише тимчасовий результат. У всіх схожих випадках через деякий час ушкоджений епідерміс відновлювався у початковий вигляд, а ушкодження дерми призводило до порушення папілярних ліній та утворення шрамів або рубців. При глибокому травмуванні дерми утворюються шрами, рубці, що мають індивідуальні ознаки. Навіть при опіках І та II ступенів, викликаних дією гарячої води, мастила, розпеченого металу, ацетону, кислоти, а також після умисного вилучення поверхневого шару шкіри зішкрябуванням або припіканням, пошкоджені папілярні візерунки відновлюються повністю. Зміни в папілярних узорах відбуваються при опіках ІІІ та ІV ступенів, які викликають створення рубцевої тканини. Також, при рентгенівському чи радіоактивному опромінення, яке викликало ураження глибоких шарів м’яких тканин та захворювання, які призводять змін в папілярних узорах.
